ГоловнаПро ГУІсторія становлення
 Версія для друку

ІСТОРІЯ ПОЖЕЖНОЇ ОХОРОНИ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

     Вогонь - вiчний супутник людини.  Hашi  предки  зiгрiвалися  коло вогнища,  на ньому готували їжу,  вогонь був захистом вiд хижакiв, однiєю з чотирьох могутнiх стихiй. Полум`я постійно палало у давнiх святилищах  Єгипту,  Вавiлонiї,  Персiї.  Давньогрецький фiлософ Гераклiт вважав вогонь одним з першоелементiв.

     Історичною віхою  для пожежної безпеки Росії став Указ Олександра   Першого від 24 червня 1803 року. Відтоді у столиці імперії, а згодом і в  усіх губернських містах починається формування спеціальних пожежних команд,  що стало справжнім початком пожежної справи.

     У 1809  році  на  доповнення  до  діючого Указу створені правила, згідно з якими дерев'яні будинки з пічним опаленням  мали  зводити  на   відстані не менше 25 метрів один від одного. Будівництво двоповерхових дерев'яних споруд заборонялось.  Другий поверх дозволялося  зводити  з дерева лише у тому випадку,  якщо перший поверх був кам'яним. За будівельні прорахунки та відсутність у будинках протипожежних  перегородок архітектори  та  будівельники  несли покарання.

     Безпланове будiвництво    дерев'яних    споруд,   нестача   води, вiдсутнiсть водопроводу,  незнання правил запобiгання пожежам, та погана органiзацiя  їхнього гасiння були головною причиною великої кiлькостi пожеж.

   У 1818 році Олександр Перший підписав Указ,  згідно з яким передбачалося "чтобы в каждом городе был при полиции брандмейстер и при нем два ученика, знающие починку и обращение к машинами". Крім того, наказувалось  усі губернські міста розділити на рiвні частини і для кожної "определить количество пожарных инструментов, обозов, лошадей и фурманов, кои состояли бы в полном ведении полиции".

     Пожежні знаходилися у повному підпорядкуванні поліції та розміщувалися при поліційних відділках.

    До 70-х  років позаминулого сторіччя у Києві було чотири пожежні частинии - Печерська,  Двірцева, Старо-Київська та Подільська, які розміщувалися  у  однойменних  частинах міста.  Однак згодом,  у зв'язку зi значним збiльшенням пожеж у Либiдськiй частинi мiста (тепер район  вулицi Саксаганського),  де розмiщувалися заводи, фабрики, склади та будинки впливових купцiв та фабрикантiв, була створена Либiдська пожежна частина.

     Пожежнi сигнали  вдень  демонструються чорними кулями та навхрест складеними дошками,  а вночi,  замiсть  куль  -  бiлими  лiхтарями,  а замiсть дощок - зеленими лiхтарями."

     Для визначення порядку та способу зв'язку пiд час виклику на  пожежу усi пожежi в Києвi розподілилися на чотири номери. З часом пожежi третього номеру за iнстенсивнiстю горiння роздiлили ще на два  номери.

     У 1874 році було створено "Статут пожежних",  що узагальнював попередній досвід запобігання та гасіння пожеж. Статут об'єднував раніше прийняті законодавчі акти, скасовував протиріччя, які у них містились.  Значна частина його статей визначала засоби запобігання пожежам у містах та селищах, порядок гасіння та розслідування причин пожеж, відшкодування збитків,  нагородження пожежників, покарання за порушення правил пожежної безпеки.

     У 1865 році в Київській губернії щомісяця виникало від 50 до  120 значних пожеж. Так лише у червні того року згоріло 337 житлових будинків з надвірними спорудами,  190 копиць хліба, у вогні загинуло 10 дітей.

     Деякий злам  у  організації  пожежної  справи настав після реформ 1861 року.  Відміна кріпосного права,  поява земств, створення міських управ - дещо зсунули з мертвої точки стан справ у пожежній охороні. 16 липня 1873 року Державна Рада Російської  імперії  спеціальним  указом надала право окремим земствам видавати обов'язкові правила безпеки від пожеж та засоби їх гасіння.  Однак пожежні команди були малочисельними та погано оснащеними.  Незважаючи на те, що ще наприкінці XIX сторіччя з'явилася електрика,  телеграф,  телефон,  основним засобом сповіщення про  пожежу  навіть до 1920 року лишалось спостереження з каланчі.  На час прибуття обозу до місця пожежі впливав і стан доріг.

     Під час гасіння пожеж кликали на допомогу війська Київського гарнізону.  У травні 1888 року було видано "Наказ по військам",  у  якому докладно вказувалось куди які команди солдат прибувають на пожежі.

     Щорічно у Київській губернії вигоряло по декілька населених пунктів.  Збитки  від пожеж зростали.  У 1879 році вони складали 1 199 865 крб,  у 1881 році 1 895 646 крб.,  у 1884 - 2 112 930,  у 1892 - 3 274 156 крб.  Лише у 1891-1892 рр.  у Київській губернії згоріло 7 320 подвір'їв на суму 7 032 695 крб.

    Пожежна охорона Київської області була започаткована у Бiлiй Церквi графами Браницькими у серединi Х1Х  сторiччя  i  була  органiзована чи не найкраще на теренах губернії.

     Ймовiрно, в кожному селi  Василькiвського  повiту,  яке  належало графам, було певне протипожежне знаряддя,  придбане за графськi кошти, але їхнє використання покладалося на громаду. Можна припустити, що пожежна команда  графiв  Браницьких  складалася  з  брандмейстера та певного реманенту, а використання знарядь пiд його керiвництвом покладалося на мiсцевих жителiв.

     Ентузiастiв пожежної справи не влаштовував тодiшнiй стан справ iз пожежогасiнням, i  вони постійно намагалися щось удосконалити,  “били на сполох”, зверталися до вищого керiвництва зi скаргами та пропозицiями.      Так, колезький  реєстратор  Платон Трушковський,  уповноважений у справах графiв Браницьких,  звернувся зi скаргою до Сенату  у  справах коштiв, якi  утворювалися внаслiдок плати за реєстрацiю у Бiлiй Церкві рiзних актових документiв.

     Подальша доля графської пожежної  команди,  невiдома,  але  можна припустити, що вона, враховуючи її можливий громадський статус,  перетворилася на Вiльне пожежне товариство.  Автори книги "Історiя пожежної справи Бiлої Церкви" (Бiла Церква,  1999) вважають, що пожежна охорона графiв Браницьких припинила своє iснування на зламi 1850-1860-х рокiв, хоча традицiю  громадської  пожежної охорони в Бiлiй Церквi згодом подовжило мiсцеве Вiльне пожежне товариство. Воно пережило не лише жовтневий переворот,  а й другу свiтову вiйну. Згадку про нього ми маємо з 1908 року.

     Крiм того, в Бiлiй Церквi iснувала ще одна недержавна пожежна команда в передреволюцiйнi часи - на заводi Менцеля.  Згадка про неї є в описi великої пожежi 1862 року. Тодi ця команда взяла активну участь у рятуваннi мiстечка.  Згадується її обладнання,  використане тодi ж, це двi "заливнi труби".  Цiлком можливо, що й ця пожежна команда проiснувала до революцiї.

Державна пожежна  охорона  з'явилася в Бiлiй Церквi досить пiзно, Якщо порiвнювати її з iншими значними населеними  пунктами  нашої  губернiї. Головною причиною був приватновласницький статус мiстечка. Вона виникла приблизно у 1860-61 роках.

     У перiод з 1900 по 1908 рр.  вона складалася з 12 службовцiв, якi мали на озброєннi чотири пожежнi насоси,  14-15 коней,  п'ять  багрiв, двi сокири,  чотири  залiзнi  лопати  тощо.  Державна  пожежна охорона проiснувала в Бiлiй Церквi до приходу бiльшовикiв. Вона зникла, а потім була вiдтворена на початку 1920-х рокiв.

     Пiсля того,  як радянська влада з третьої спроби нарештi закрiпилася в Українi наприкiнцi 1920 року,  вона почала налагоджувати роботу по боротьбi з вогнем.

     Пожежна охорона Бiлої Церкви вiдроджується 1921 року.  Вона складалася з начальника,  трьох старших змiн, заступника начальника команди, та  чотирьох десяткiв рядових пожежникiв.  У них на озброєннi було шiсть трубогiнних ходiв та 15 коней.  У командi було три-змiнне чергування. У  кожнiй змiнi пiд час чергування знаходилися на бойовому розрахунку 5 пожежних трубогонних ходiв.  Бойовий  розрахунок  мав  такий вигляд: старшi змiни,  вони ж начальники ходiв, пiдствольний, забiрний сокирник №1,  сокирник №2,  та №3. Весь бойовий розрахунок складався з 13-14 осiб.

     У 1934 роцi пожежна охорона району отримала технiку - ГАЗ ММ, бойовi машини та старий французький "Фiат". Штат пожежної охорони становив 65 чоловiк.

     Пiсля повернення  радянських  вiйськ  у  сiчнi 1944 року була органiзована новiтня пожежна охорона у складi 58 осiб. Через рiк з фронту повернулися бiлоцеркiвськi вогнеборцi.  Серед них першим повернувся до рiдного мiста колишнiй  начальник  пожежної  частини  Бiлої  Церкви Т. Гайдей.  З  1945  по 1950 рiк у пожежнiй охоронi мiста перебувало 58 осiб:  начальник,  двоє заступникiв по роботi, один замполiт, троє начальникiв караулiв,  шiсть командирiв вiддiлень, один профiнспектор та 37 рядових бiйцiв.

     Починаючи з  1950  року пожежна охорона переозброїлась,  отримала нову технiку:  замiсть ГАЗ ММ отримала ПМЗ-9, ПМЗ-17, ПМЗ-27,  якi досi перебувають на озброєннi. До 1956 року пожежна охорона мiста i району знаходилась у старому примiтивному пожежному депо по вул.Маркса,  6.  У 1956 роцi Вогнеборці розташувалися у новозбудованому примiщеннi ДПО по вул.Горького,  65-а, у двоповерховiй спорудi з трьому виїздами. Hа другому поверсi є чотири житловi квартири,  де розташувавлися начальник пожежної команди,  його заступник та пожежна iнспекцiя району.

     У пожежнiй  командi району й досi в строю ветерани пожежної справи: О.Чумак  (народився  19.12.1944),  Т.Гайдей  (20.09.1945),  П.Рева  (22.03.1949), М.Черненко  (11.04.1948),  І.Гордiєвський  (12.02.1949), І.Єзеркiвська (15.04.1949),    М.Хвостенко    (13.07.1948),    І.Бойко (02.01.1951), П.Дорошков   (01.09.1951), О.Тарасенко (12.11.1952), В.Григор'єв (04.04.1952),    О.Кириченко    (19.12.1952),  Д.Праук (17.04.1950) та І.Компанiєць (16.10.1951). Крiм того, оперативним черговим по Бiлоцеркiвськiй зонi довгий час був герой-лiквiдатор  Георгій Hагаєвський (зараз - на вiдпочинку).

     Hа сьогоднiшнiй день пожежна охорона мiста Бiлої Церкви i  району об'єднана у ЗДПО-1, до якого входять: 23-ППЧ м.Узин, 4-ПДПЧ та 3-СДПЧ.

   Колишня Подільська пожежна  частина Києва,  де зараз розміщується Головне Управління пожежної безпеки та аварійно-рятувальних робіт в Київській області знаходилась на вулиці Хоревій,  20. Приміщення для  неї  було побудовано ще у 1892 році двоповерховим.  Але вже через декілька років виникла необхідність  у  розширенні  площі  поліційного відділку та пожежної частини.  Будівельною фірмою Розенблюма-Гіршфельда-Кучера за 149 тисяч карбованців було зведено триповерхове приміщення  поліційного  відділку та 2-поверхове пожежного відділку з кам'яною баштою (до цього часу вона була дерев'яною та низькою).  Шостого січня 1913 року  у  присутності  київського поліцмейстера полковника Скалона вони були урочисто освячені та відкриті. Сьогодні тут розташовані Подільський РВВС та Hацiональний музей "Чорнобиль".

     Не зважаючи на те, що вже наприкінці Х1Х ст. з'явилися електрика, телеграф і телефон,  основним способом сповіщення про пожежу майже  до 1920 року залишалося спостереження з каланчі.

     Перші пожежні гідранти з'явилися в Києві у 1870 році, але це майже не вплинуло на протипожежне водопостачання міста, адже водогінна мережа обслуговувала невеличку ділянку центру мiста,  а тиск води в ній  був незначним. За межами Києва пожежі гасили,  як і до цього - відрами води.

     Радянська влада після перемоги у Петрограді надзвичайно  серйозно поставилась  до організації пожежної справи.  17 квітня 1918 року Раднарком підписав Декрет "Про організацію державних заходів по  боротьбі з вогнем". Цю дату прийнято вважати днем створення радянської пожежної охорони.  Однак вона не має ніякого відношення  до  України,  оскільки червоні перемогли по всій Україні лише у листопаді 1921 року, а до Києва вони повернулися лише 12 червня 1920 року.  На той  час  Галичина, частина  Волині,  Буковина та Закарпаття не входили до складу України. До того ж Радянський Союз було створено лише у  1922  році,  отже,  17 квітня 1918 року - це дата заснування російської пожежної охорони.

     Десятого червня  1921 року створено Наркомат внутрішніх справ,  у складі якого діяла радянська пожежна охорона.

     ЗО липня  1920  року  відбулося засідання Раднаркому України,  на якому була прийнята постанова про запровадження на території республіки  Декрету  РРФСР  від  21  липня 1920 року про зосередження пожежної справи у Наркоматі внутрішніх справ,  або НКВС.

     З квiтня 1924 року вогнеборцi працюють у чотири змiни.  Але вже із сiчня 1926 року запроваджується тризмiнна,  як найбiльш рацiональна та зручна.

     Через три  роки  в Києвi вже нараховувалось дев'ять пожежних частин, у яких на озброєннi було 13 автомобiлiв. Стала надходити нова сучасна технiка,  машини спецiальних служб (водозахисної, газодимозахисної, зв'язку та iншi).  Hаявнiсть киснево-iзолюючих апаратiв дала можливiсть пожежним  потрапляти  до будь-яких примiщень iз задимленою атмосферою. Великi промисловi пiдприємства Києва  були  вже  устаткованi приладами електричної  пожежної сигналiзацiї,  що дозволило оперативно повiдомляти вiдповiднi служби про пожежi на об'єктах.

     У листопадi 1945 р.  в Києвi вийшов перший номер газети "Тривога" - орган управлiння пожежної охорони республiки. У 1946 роцi вiдкрилися вiдновленi курси удосконалення офiцерського складу воєнiзованої пожежної охорони. Гарнiзон пожежної охорони столицi на початку цього ж року почав використовувати радiозв'язок.

     Понад чверть столiття, з 1944 по 1971 рр. пожежною охороною Києва та областi  керував  Микола  Миколайович  Юшков.  Особливу  увагу  вiн придiляв розробцi  профiлактичних заходiв i зв'язкам з громадськiстю, а також добровiльному пожежному  товариству  i  добровiльним  пожежним дружинам.     З 1971 по 1977 рр. УПО мiста i областi очолював Пилип Миколайович Десятников.

     6 жовтня  1975  року наказом №661 Міністра внутрішніх справ СРСР Щолокова "Про створення самостійних апаратів УПО УВС Київського  міськвиконкому та Київської обласної ради депутатів трудящих" відокремлено пожежну охорону міста Києва та Київської областi.  З тих  пiр  виникло УПО  Києва та УПО Київської областi,  якi згодом були перейменованi на УДПО. Водночас роздiлилися i добровiльнi пожежнi товариства.

     Вся матерiально-технiчна  база  пожежної охорони залишилася в управлiннi Києва.  Київськiй областi довелося починати усе  практично  з нуля - будувати своє примiщення, полiгон, загiн технiчної служби.

Починалося все з того, що Герой Радянського Союзу Віктор Єфимович Разін зняв зі стіни портрет Леніна, і забрав один віник. Із машин відійшов один “УАЗик”, одна “Волга”, із вантажних – ГАЗ-63 із дерев`яною кабіною. Із такою спадщиною УПО Київської області почало службу.

УПО розташувалося у приміщенні навчального пункту по Хоревому провулку,1 на другому поверсі, де необхідно було проводити ремонт. Спочатку реконструкцією займався Микола Мовчан, згодом, через місяць до нього приєднався  Тихін Карпук. Розібрали перегородки і зробили там службові приміщення. На першому поверсі цього ж приміщення, де зараз розташований Національний музей Чорнобиль, на той час знаходився загін технічної служби УПО міста Києва.

Оскільки на той час у гарнізону пожежної охорони Київщини взагалі не було ніякої бази для ремонту техніки, тому назріла необхідність запроектувати і звести одночасно загін технічної служби та приміщення УПО.

Спочатку загін технічної служби розташовувався у пожежному депо промвузла м.Вишневого, там було вже готове депо на чотири виїзди, на той час там розташовувався загін ППО.

Проектування загону технічної служби відбувалося вже під керівництвом Миколи Андрусенка, і почалося з проектування головного будівельного майданчику. Згодом до депо загону ППО, який належав промзоні міста Вишневого, приєднали приміщення пральні промвузла. Змінювалися директори баз плодоовочгоспу, але кожен із них віддавав пожежній охороні Київщини по 0,4-0,5 га землі або перераховував кошти. Таким чином було звели спочатку головний корпус, згодом другий та третій корпуси, склад меблів та малярну дільницю і досягли сучасних площ.

Після роз`єднання управлінь у пожежній охороні Київщини залишилися люди, які раніше працювали у відділі сільського господарства, вони перейшли до нормативно-технічного відділення – Микола Мовчан, Василь Мельник, Тихін Карпук.

Спочатку Тихона Карпука призначили на посаду оперативного чергового,  відчергував одну зміну, і після цього перейшов на будівництво навчального пункту під споруду управління. Згодом він був призначений старшим інженером із нормативно-технічної роботи, на той час будівництва  на Київщині було дуже багато, оскільки існувало розпорядження про перехід підприємств з Києва у приміську зону. Підприємства мали розміщувати у кожному райцентрі підприємств, із тим, щоб можна було розвивати місцеву інфраструктуру. З Києва перенесли “Точелектроприлад” до Ставища, “Прометей” до Борисполя, відбулося будівництво заводу точного машинобудування у Переяславі-Хмельницькому,  промвузла у Обухові, складського господарства Держснабу у Калинівці,  у Фастові тоді теж  зводилося багато підприємств,  широко будувалися підприємства Київського виробничого підприємства “Шини-РАЇ”, завод азбестотехнічних виробів, гумотехічних виробів, проектувалася друга черга Білоцерківського шинного заводу, тривало будівництво Чорнобильської атомної електростанції і Управління пожежної охорони Київщини зуміло довести перед УПО УРСР необхідність створення нормативно-технічного відділення. До цього таку роботу здійснював один старший інженер.

Равіль Шабокаєв очолив відділ державного пожежного нагляду, Трипутін -- відділ пожежної техніки, Тихін Карпук – нормативно-технічне відділення.   Усі троє на той час були майорами вн. служби.

На основі ВСМ 23-75 – нормативного документу із проектування будівництва  УПО Київської області почало залучати різноманітні підприємства до дольової участі у розбудові об`єктів для пожежної охорони. Майже всі підприємства Києва, які мали табори відпочинку на Київщині, виділяли кошти для протипожежного захисту місць відпочинку.

Згодом було прийняте рішення Київського облвиконкому №292, яке дозволяло відрахування 2% від кошторисної вартості будівництва об`єктів на Київщині на будівництво споруд для пожежної охорони. На той час був дефіцит матеріалів, сталі, бетону, а гроші на них були. У будівельників не вистачало потужностей.  Будівництво відбувалося централізовано.

За рахунок Держстраху було зведено споруду УПО по вулиці Межигірській, відселено вісім сімей, які тут мешкали у двоповерховому житловому будинку та пивбар. Частково гроші Держстраху були вкладені у будівництво Управління.  А решта, практично все будівництво пожежних депо провадилося господарським способом, або завдяки дольовій участі, за рахунок підряду, місцевих рад або державного бюджету.                      

Будівництво нового будинку для УПО також здійснювалося за дольової участі, (на паях), проектну документацію розробило саме управління,  але оскільки тут не було достатніх будівельних потужностей, і не можна було увійти до плану будівельних організацій, споруда була запроектована велика, тому вирішили частину площі віддати будівельній організації, яка візьметься її зводити.

Спочатку будівництвом займався комбінат “Київпромбуд”,  згодом “Облпромбуд”. Вважається, що будували споруду будівельники, але за кожним видом чи обсягом робіт було закріплено працівника УПО.  Вже о сьомій ранку інспектор сидів на прохідній заводу ЗБК із машиною, і чекав, доки фундаментні блоки завантажать на Межигірську, 8, щоб їх не забрали й не завезли на інший об`єкт.  Коли виникала потреба у трубах – теж саме, за ними їхали на металургійний завод працівники пожежної охорони.

Практично на той час самі співробітники циклювали підлоги, вкривали їх паркетом, значну частину робіт виконували самі. Вагому участь взяв у цьому Віктор Васильович Замараєв, який на той час працював у відділі техніки, він їздив у Вороніж за алюмінієвою столяркою, яка збереглася й досі. Займалися і мармуром,  яким досі облицьовані стіни у коридорі на першому поверсі. Директор Біличанського каменобробного заводу Анатолій Довзик виділив мармур кубинський мармур “Орхідея”, яким облицьовано перший поверх управління.

    Твіт